Як змінилася вулиця Вітовського у Львов. Про це пише Депо Новин. Вулиця Вітовського — вулиця у Галицькому районі Львова. Простягається від площі Франка до перехрестя із вулицями Героїв Майдану, Сахарова, Коперника та Нечуя-Левицького.
Нинішню назву вулиця отримала 1991 року, на честь Дмитра Вітовського — українського політика, сотника Легіону Українських Січових Стрільців, полковника УГА, Державного секретаря Військових Справ ЗУНР.
Пливальні — назва існувала не пізніше 1863 року. Пов’язана із Пелчинським ставом, що знаходився поряд із вулицею. На цьому ставі проводились навчання з плавання для австрійських військових.
Дорога до Пелчинського ставу — назва зустрічається з 1864 року.
Пелчинська. Названа так 1871 року.
Гербстштрассе — від листопада 1941 року, назва часів німецької окупації.
Пелчинська — від липня 1944 року.
Дзержинського — названа в грудні 1944 року на честь радянського державного діяча, одного з організаторів “червоного терору” Фелікса Дзержинського.
Вулиця виникла на місці дороги, котра проходила повз струмок під назвою Сорока (інша назва — Вулецький потік). Сорока живила два ставки — Пелчинський і Панєнський, а в подальшому впадала у Полтву. З півночі від дороги знаходиться Пелчинська (Познанська) гора, на котрій в середині XIX століття споруджено дві вежі-бастіони, що входять до складу комплексу оборонних споруд, нині відомих під назвою Львівська Цитадель.
Назва гори, як і одного із ставів, пов’язана із колишніми власниками цієї місцевості — Пелками. На початку XIX століття при Пелчинському ставку у стилі класицизму споруджено спеціальний будинок «військової пливальні». 1820 року його фасади було оздоблено львівським скульптором Антоном Шімзером. 1921 року будинок розібрано, скульптури передано до Історичного музею[3]. Тоді ж остаточно осушено струмок Сороку і вулицю замощено бруківкою. 1929 року прокладено трамвайну колію. У 1930-х вулиця стала частиною траси міжнародних автоперегонів Гран Прі Львова. Із часом Пелчинську гору засаджено деревами. Існували плани облаштування тут міського парку. З протилежного боку колишнього ставка вже в радянські часи розбито Парк культури, урочисто відкритий 1952 року.
З іншого боку вулиці, під схилами Пелчинської гори, восени 1967 року було створено меморіальний комплекс до 50-ліття Жовтневої революції. Основним елементом композиції стала кам’яна фігура лева з польських військових поховань на Личаківському цвинтарі, на щиті, що тримає лев, герб Львова польського періоду був змінений на радянський варіант герба міста. Вздовж підпірної стіни була облаштована дошка пошани підприємств Львівщини. 1982 року кам’яного лева перенесли на північну околицю міста, де він став елементом пам’ятника «Возз’єднання» Західної України з УРСР (народна назва — гільйотина). 1989 року на місці лева був споруджений пам’ятний знак на честь 50-ліття «Возз’єднання» українських земель (автори — скульптор Анатолій Галян, архітектор Аполлон Огранович), але у перші роки незалежності демонтований. У 1991 році на цьому місці встановили камінь під меморіал «Борцям за волю України», що стоїть там й донині.
У будинку № 35 — у міжвоєнний період мешкав власник лікеро-горілчаної фабрики Стефан Бачевський
№ 53 — спортивний корпус товариства «Динамо», збудований у 1969—1972 роках за проектом архітектора Мирона Вендзиловича.
№ 55 — колишня будівля адміністрації Міських електричних закладів, споруджена у 1935—1936 роках у стилі функціоналізму. Інтер’єри сходової клітки оздоблено алебастром із журавненської фабрики Чарторийських. У 1970—1985 роках споруду добудовано за проєктом Василя Каменщика. У 1940 році у будинку розмістилося регіональне управління НКВС, під час другої світової війни — гестапо, пізніше — Львівське відділення КДБ. Саме про цей будинок львів’яни казали, що це найвища будівля у місті, адже з неї видно Сибір. Нині тут міститься управління СБУ у Львівській області. 23 вересня 2008 року будинок внесено до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.
№ 57 — колишнє трамвайне депо та перша львівська електростанція. Споруджені 1894 року за проектом Альфреда Каменобродського, разом із впровадженням у Львові електричного трамваю. У 1905—1906 роках комплекс розбудовано ймовірно за проектом Міхала Лужецького, зробленим у міському будівельному департаменті. Пізніше, у 1926—1927 роках, син Альфреда Каменобродського — Адольф, виконав ще одну перебудову. Було споруджено нову ремізу, адміністративний будинок та огорожу. У грудні 2018 року керівництво ЛКП «Львівелектротранс» та засновник «Lem Station» Марк Зархін підписали договір про створення креативного простору у приміщеннях старого трамвайного депо. 12 вересня 2021 року відкрили мурал, присвячений Станіславу Лему.
