Як змінилася вулиця Заозерна на Голоску у Львові. Про це пише Депо Новин. Вулиця Заозерна — вулиця у Шевченківському районі міста Львів, місцевість Голоско. Пролягає від вулиці Круглої до 6-го Заозерного провулку. Прилучаються 1-й, 2-й, 3-й і 5-й Заозерні провулки. Довжина вулиці 520 метрів.
Виникла у складі селища Голоско під назвою Зацерковна, від церкви, що розташована на цій вулиці. У 1958 році отримала сучасну назву, через три невеликих озера, що розташовувалися поблизу (станом на початок XXI століття лишилося лише одне). Вулиця забудована одно- та двоповерховими будинками різних часів — від конструктивістських будівель 1930-х років до сучасних садиб.
Церква Успіння святої Анни
Під № 11 розташована церква Успіння святої Анни, зведена у 1775 році, на місці дерев’яного храму Покрови Пресвятої Богородиці, який був парафіяльним для мешканців Голоска з XVI століття. За радянських часів церкву перетворили на склад господарських речей, а на початку 1990-х років УАПЦ відновила тут богослужіння. Церква однокупольна, спроєктована у бароковому стилі.
Монастир Альфонса
4 листопада 1923 р. у с. Голоско Велике біля Львова був заснований третій монастир редемптористів на Україні. Він був куплений за допомогою митрополита Андрея Шептицького для новіціяту. У володіння віце-провінції перейшла територія у 8 га. Біля невеличкого домику знаходилося три льодовні, із яких ченці пізніше мали велику фінансову допомогу. Окрім цих будівель був ще господарський будинок, озеро і великий сад.
У неділю вранці 17 жовтня 1948 року радянська влада без попередження вигнала редемптористів з монастиря. 14 вантажними автомобілями їх було вивезено до монашої обителі в Уневі. В час підпілля до листопада 1990 р. в будовах монастиря св. Альфонса функціонувала туберкульозна лікарня.
Після здобуття Україною незалежності в 1991 році Львівська провінція Згромадження редемптористів разом з іншими монашими згромадженнями почала добиватися повернення власності, якою вона володіла до встановлення комуністичного режиму. Ці вимоги частково задовільнили: редемптористам було повернено деякі з їх домів та церков. Серед цих повернених домів був і монастир св. Альфонса у Голоску (1991 р.).
Тут живе багато священиків, брати та всі студенти. Священики даного монастиря обслуговують у Львові три храми: св. свщм. Йосафата, бл. М. Чарнецького та Матері Божої Неустанної Помочі.
Озеро Стосика
озеро в Шевченківському районі міста Львів в місцевості Голоско (поруч з 6-им Заозерним провулком та вул. Замарстинівською, 270). Озеро живиться від природних джерел, вода в ньому — одна з найчистіших серед міських водойм. Озеро є частиною гідросистеми Голосківського потоку, що містить низку водойм (став на вул. Замарстинівській, 216), став монастиря Редемптористів (вул. Замарстинівська, 225), рибницькі садки на вул. Замарстинівській, 172, став на вул. Липинського, 62. Води Голосківського потоку впадають в Полтву, притоку Західного Бугу.
Фауна: болотна черепаха, червоновуха черепаха звичайна, щука, качка, одуд.
Озеро є давньою природною водоймою, що зафіксована на мапах Західної України 1779—1783 років Фрідріха фон Міга. Раніше з озера витікав потік, що наповнював озеро Романюка, а далі тік через територію Монастиря Святого Альфонса, через вул. Рослинну, місцевість Збоїща і впадав у Полтву. Озеро мало важливу роль не лише в плані рекреації, але й в господарській діяльності мешканців навколишніх територій та в промисловості.
Починаючи з 20-х років XX століття, неподалік діяла фабрика горілок та лікерів, що належала родині Бачевських (попередньо це була Перша львівська фабрика пресованих дріжджів, солоду і спирту, а пізніше — Львівський інструментальний завод). З озер на Голоско туди постачали воду для виробництва алкогольних напоїв під легендарною торговою маркою J A Baczewski 1782.
Озеро місцеві мешканці назвали на честь Йосипа Стосика, українця, який працював на підприємця Соломона Шляйхера. Це бізнесмен, який до 1939 року мав невеликий цегляний заводик на пагорбі, біля старого цвинтаря села Голоско. Озеро Стосика також було задіяно у підприємницькій діяльності Соломона Шляйхера. Під час морозних зим, коли глина в кар’єрі промерзала, а попит на цеглу падав до нуля, Шляйхер не залишав своїх людей без роботи. Вони різали на озері лід і великими брилами складали його в спеціальних підвалах-льодівнях або льодовнях, які знаходились на території монастиря. Холодильників та морозильних камер тоді не було, а в льодівнях лід міг зберігатися дуже довго. А літом його можна було вигідно продавати численним львівським кав’ярням та ресторанам.
