Який вигляд має вулиця Джохара Дудаєва у Львові. Про це пише Депо Новин.
Вулиця Джохара Дудаєва — вулиця у Галицькому районі Львова, що сполучає вулицю Стефаника із проспектом Шевченка — однією з центральних вулиць міста. Довжина 220 метрів. Прилучаються вулиці Томашівського, Григоровича, Ковжуна, Волошина. Ця вулиця на Хорущині, що вела від річки Полтви до Калічої гори, була позначена ще на плані Львова, створеному французьким геометром та топографом Жаном ду Дефі (датують 1766 роком). Щоправда, на пізнішому «Плані Львова, яким він був у XVIII столітті до року 1775», котрий накреслив історик, письменник і посол Галицького сейму граф Маврицій Дідушицький, вказано лише горішню частину вулиці.
Від початку XIX століття називалася Хорунщина; від 1855 року — Зиморовича на честь львівського бургомістра і хроніста Бартоломея Зиморовича; від 1871 року — Хорунщина нижча; у 1941—1944 роках, під час німецької окупації Львова, німці називали цю вулицю Агорнштрассе, тобто «Кленовою». Від 1944 року — Лермонтова — на честь російського поета Михайла Лермонтова. 1996 року відбулося чергове перейменування і вулиця отримала сучасну назву — Дудаєва — на честь першого президента Чеченської Республіки Ічкерія Джохара Дудаєва.
У 2014 році до міського голови Львова Андрія Садового з пропозицією перейменувати вулицю Джохара Дудаєва на вулицю загиблого під час АТО українського військового генерала Сергія Кульчицького виступив член депутатської фракції ВО “Батьківщина” у Львівській міській раді Сергій Алєксєєв. Львівський міський голова заявив, що планів перейменувати вулицю Джохара Дудаєва у Львові найближчим часом немає. № 14 — у будинку до 1939 року містилася народна друкарня Шийковського і редакції газет «Відомості театральні» та «Життя театральне», за радянських часів до 1980-х років цю адресу мав кондитерський цех № 6, нині тут продуктовий магазин «Домашній» і кафе-кондитерська.
Вулиця Стефаника — вулиця у Галицькому районі Львова. Прямує від перехрестя вулиць Коперника і Словацького до трипроменевого перехрестя з вулицями Мартовича та Каліча Гора, а також утворює перехрестя з вулицею Чайковського. Прилучається вулиця Джохара Дудаєва. Довжина 400 метрів. 1827 — листопад 1941 — Оссолінських. листопад 1941 — липень 1944 — Постґассе, оскільки вулиця вела до головної пошти. липень 1944 — жовтень 1945 — Оссолінських. жовтень — грудень 1945 — Костомарова, на честь українського та російського історика Миколи Костомарова. грудень 1945 — 1946 — Оссолінських. від 1946 року — сучасна назва, вулиця Стефаника, на честь українського письменника Василя Стефаника. № 3 — колишній палац графині Ізабелли Дідушицької, збудований у 1872—1873 роках у стилі італійського неоренесансу за проєктом Філіпа Покутинського. У внутрішньому дворі були мальовничі клумби та невеликий фонтан. У 1895—1896 роках інтер’єри палацу прикрашено стюковими оздобами авторства, ймовірно, Броніслава Солтиса. Парадна сходова клітка виводить на анфіладу розкішних залів другого поверху. Від 1894 року будинок належав польському історику, мистецтвознавцю, журналіст, письменнику Владиславу Лозинському. Ще за життя Лозинський власну колекцію картин та мистецьких пам’яток разом з будинком заповів громаді міста Львова. Наступного, 1914 року, у будинку урочисто відкрили Міську картинну галерею (нині — Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького).
Вулиця Словацького — вулиця у Галицькому районі Львова. Вулиця є уявним продовженням вулиці Січових Стрільців та прямує до перехрестя з вулицями Коперника та Стефаника. Прилучається вулиця Крушельницької. Довжина 240 метрів. Нинішня вулиця утворена з двох менших. Ділянка від перехрестя з вулицею Коперника до перехрестя з нинішньою вулицею Дорошенка не пізніше 1844 року вже мав назву вулиця Семінарська, від 1871 — Оссолінських. Ділянка від перехрестя з Дорошенка до початку вулиці Січових Стрільців мала назву вулиця Палацова, а від 1871 року — Словацького. Зрештою, 1889 року першу ділянку також названо на честь польського поета Юліуша Словацького, і так обидві вулиці об’єднано під цією назвою. У листопаді 1941 року вулицю знову розділено і ділянку між нинішніми Дорошенка і Коперника повторно названо Семінарською. У липні 1944 року вулицю знову об’єднано під спільною назвою — Вулиця Словацького. № 1. Будівля Головної пошти, споруджена у 1887—1889 роках на колишніх ґрунтах греко-католицької семінарії. Проєкт Сильвестра Гавришкевича у стилі неоренесансу попередньо відкоригований у Відні архітектором Фрідріхом Зетцом. Під час українсько-польської війни тут відбувались запеклі бої, внаслідок чого будівлю сильно понищено.
